записки красавчика

Уже затишшя тут панує
і вороги зуміли руки вже пожать
та завірюха у душі іще панує,
зажиті рани часом ще болять.

Серцям тут часто допомогу надавали,
щоби вони скоріше припинили битись,
із тіл людських зробили вали.
І нам лишилось лиш за душі їхнії молитись.

Бутон життя ще нерозкритий,
який в утробі матері росте,
зривали. І нікому вже не зшити,
те полотно, що раз в житті нам Бог плете.

Тут сльози часом виступають, 
хоча для суму час пройшов.
Нехай лиш діти наші вірять, знають,
що то лиш був жахливий сон...

нещодавно повернувся з військових зборів, які проходили у військовому навчальному центрі ДЕСНА.
вражень багато....
одразу зізнаюся, що боєздатність у нас в ж...пі. є лише один варіант - оголосити вінйну Японії чи Канаді і одразу здатися.
щодо їжі, то взагалі кирдець.такого я ще ніколи не їв.
з приводу людей. які переважно потрапляють в армію і з якими я мав нещастя зустрічатися - троєщина з її тіпочкамі відпочиває.
але режим заслуговує поваги - підйом о 5, відбій о 9.
було багато цікавих ситуацій - і бігали слониками(в протигазах) по розпеченій "пустелі" (40 граусів і навколо в радіусі 3-5 км один пісок); ледь не отримали тумаків від десанту (щоб на них срачка напала у найнеочікуваніший момент); і повзали, і окопувались...
взагалі, хто полюбляє мати, гівно в тарілці, цікавих опонентів в співбесіді на тему "ах какіє тьолочкі" і підкорюватися наказам....ласкаво просимо))))

з кожним роком все важче дивитися на світ крізь окуляри, і вже не важливо рожеві вони, чи червоні, чи ще якісь...просто важко віднайти в світі те, що хочеться побачити.  своєю жорстокістю і цинізмом світ лякає. хтось сказав, що коли Бог створював світ, він мабуть втратив глузд
треба навчитись бачити в калюжах відображення зірок...
а як це робити, якщо і калюжі-то немає

Сьогодні небо знову плаче,

А ти сидиш у чорному авто.

Мені здається ніби все неначе

Було неправдой і давно.

 

Сьогодні я дивлюся з даху

І двері хтось позаду закрива.

Розправлю крила, стрибну птахом,

Позаду вітер завива.

 

Учора сонце сіло рано,

Учора я пішов в кіно,

Мені набридло грати роль, немов „усе намана”

Не я створив німе кіно.

 

Учора слів не вистачало,

Учора було не до слів.

Знайшов у нитки я начало,

Із тої нитки пив я....пив...

 

А завтра знову прийде осінь

І сльози листям опадуть,

А ти дивись – з весною осінь,

У різні сторони ідуть

шановні друзяки, хто має якусь інфу на тему ВЕЛИКОБРИТАНІЯ ТА ЇЇ СТАВЛЕННЯ ДО РОЗШИРЕННЯ ЄС, не соромтеся, пишіть зсилки

ще одна новина. вийшов новий кліп сера Пола Маккартні. Dance Tonight. знятий режисером "Науки Сна".
enjoy

маю честь порадувати фанів Сімпсонів. в липні відбудеться прем"эра повнометражного мульту!

якщо хтось з вельмишановних друзяк мав честь сьогодні бути присутнім на концерті Океану Ельзи і бачив хлопця, який конвульсивно рухався під час співів Слави і навіть в перервах між піснями, не лякайтесь, то був Я!!!

чому коли в холодильнику кінчаються продукти, а  в шлунку шось дирчить від голоду, якась зараза на поверсі починає смажити щось смачненьке і вбивати мене ароматами?

шо за канєтєль? на дворі літо, а проблеми так і валяться, так і валяться. де ж знайти панацею?
коли здається, що вже не встояти на межі, що вітер, що дує в спину ось-ось зкине тебе у прірву, варто не забути,що є речі, які тримають тебе на плаву...друзі, сім"я, любов...треба тримати ці ниточки, що тебе зв"язують, міцно у руці і нізащо не відпускати, адже таким чином ти не дозволиш впасти у прірву і комусь іншому, хто тримає твою ниточку у себе

...ранок...ще не зовсім усвідомлюю, що коється навкруги, але вже відчуваю її ніжний дотик...вона ніжно торкається мого маленького друга своїми сідницями, потім повертається до мене обличчям...я відчуваю запах її поту...під ногами ніби шось бумкнуло...світло заливає очі...чиясь рука штовхає мене у спину...чую цей голос...багато голосів...і вже декілька рук пестять мене...згодом до справи беруться і ноги...трохи боляче, але...
що може бути краще ранкового пєтінгу в маршрутці, блін)))

кто не был сегодня на концерте естетов, тот прожил день зря!
никогда не думал, что так клёво можно забабахать!
Шуров лабал не-подетски, а Франк - монстр во плоти)))

не помню что хотел написать...ах, да..нееее,не то...
о, вспомнил!
человек - это ромашка. иститнное "я" находится в центре, а лепестки - это те "я" которые проявляются в разных компаниях, в разных ситуациях...
остаётся пожелать, чтобы все мы почаще были теми, кем мы есть на самом деле
будем жить, ребята

ну чё ребята, вечер удался!!!
да здравствует 44)))) и CHILLOUT  конечно же!!!! блин, там солистка, мммм))) Наташа. Познакомились, ну просто рррр)))\и ещё Джульетта...всё бы ок, да вот только она немножко тёмненькая, в смысле нигро)
поработаю немного промоутерорм 44, все дружно собрались и в 44 в воскресентье, на SALSA KINGS, равнодушным никто не останется
всё, меня нет
у меня на всю ночь намечаются полёты в дырдалёте)))

завтра модуль по иностранному, за выходные нужно выучить статут ООН на английском языке, желательно(ну прсто необходимо) написать бакалаврскую работу, а я иду в запой на вечер...
ну не оболдуй?

кто-нибудь когда-нибудь чувствовал, что он не имеет на что-то право? не по за кону или кто-то там запрещает, а просто, понимал ли кто-то что в данный момент он чего-то не заслужил?

у человека много врагов...раньше это были хищники, потом классовое неравенство, болезни и наконец империалистические буржуазные государства...
на протяжении всей истории лишь один враг оставался неизменным, он всегда рядом и напоминает о себе очередным тиканьем часов...время...
с ним не договоришься, его не проигнорируешь, его нельзя обогнать в показателях промышленного развития...
чем взрослей мы становимся, тем сложней разобраться в себе и найти в куче лохмотья, то, что в детстве называлось - "я". и наш враг этому только способствует

если ребёнок расстроен, то это легко можно обьяснить...тучка некрасивая, палец трёт, жвачку хочется...
а взрослые? порой сам не знаешь, отчего, но вокруг темно и противно...и уже не подобрать слов, чтобы описать всё это...
с каждым новым днём мы учимся играть тех, кем мы никогда не были...с каждым новым годом мы примеряем чужие маски и порой приходит тот момент, когда свое лицо уже не отыскать...
очередной бой курантов, ещё одна смерть меня, ещё одна маска...блин

один мой знакомый посмел(!) заявить, что океан эльзы не идёт ни в какое сравнение с естетик эдьюкейшн. вопрос-то ведь спорный и дело вкуса...
есть у кого-то мысли на этот счёт?

мда, я навіть зараз уявляю, як років так через десять я буду сміятися із своїх сьогоденних клопотів...універ, семінари...а поки шо, якось не дуже-то і смішно...
тут запитання виникло, хто знає відповідайте - скільки чашок кави витримає організм людини?
чим швидше відповісте, тим більше шансів, шо мене ще відкачають

иногда бывает страшно...
нет, хороры я не смотрю, там всё смешно как-то...
страшно бывает от одной мысли, что ты можешь пройти мимо кого-то, кто в небесной канцелярии был назначен тебе в Ангелы-Хранители...в земные Ангелы-Хранители...
в этой серой гуще, страшно не заметить ту жемчужину, ради который было бы не страшно нырнуть, и не важно как глубоко...
более того, это непозволительная роскошь, зажмурится от света исходящего из этой жемчужины, спутав его с обычным солнечным бликом, и одеть солнцезащитные очки.
просто нужно шире открыть глаза и чувтствовать в своей руке тепло ладони небесного Ангела-Хранителя, который ведет тебя к ней, ведь ваши ангелы уже сговорились...дело за малым...но первый шаг - самый трудный
нужно нырнуть, не побоявшись глубины
p.s.вот только интерестно, где учят дайвингу